Україна опинилася на 111 місці у світовому рейтингу щастя у 2024 році, опустившись зі 105 у 2023, — World Happiness Report.

Оцінка рівня життя — 4,7 из 10. 

▪️Перші в рейтингу — Фінляндія, Данія, Швеція, Нідерланди, Коста-Ріка, Норвегія, Ізраїль.

▪️Сусіди України: Польща — 26 місце, рф — 66, Угорщина — 69, Молдова — 80. 

▪️США — 24 місце.

▪️Останнє місце — Афганістан. 

Що означає бути щасливим у країні, де останнє десятиліття пройшло під знаком потрясінь? В Україні з 2014 по 2025 рік індекс щастя пережив стрімкі злети і падіння під тиском війни, економічної нестабільності та суспільних змін. 

Показники суб’єктивного добробуту українців коливалися разом з подіями: від революційних надій і шоків війни – до поступового відновлення, нового болючого удару повномасштабного вторгнення і нинішнього пошуку рівноваги. Як ці виклики вплинули на наше відчуття щастя? 

У цій аналітичній статті розглянемо динаміку рівня щастя українців за останні 11 років. 

Проаналізуємо, як війна, економічні кризи, соціальна напруга та сімейні тенденції відбилися на індексі щастя, і чому ментальне здоров’я та психоосвіта стають ключем до його підвищення. Також звернемо увагу на роль фахівців-психологів і психотерапевтів .

Шлях індексу щастя: від падіння до відродження

Динаміка середнього показника індексу щастя в Україні (оцінка власного життя за шкалою від 0 до 10) з 2014 по 2024 рік. Вісь Y – бали індексу щастя, вісь X – роки. Добре видно спад у 2014–2017 роках, поступове зростання до піку 2021 року, та новий спад на тлі повномасштабної війни 2022 року з ознаками відновлення у 2023–2024.

Початок 2010-х Україна зустріла з відносно оптимістичним настроєм – до 2013 року країна була на 87-му місці у світовому рейтингу щастя (Ukraine climbs 10 points in happiness ranking – Mar. 22, 2020 | KyivPost). 

Однак після подій Євромайдану та початку війни на Донбасі у 2014-му крива щастя пішла вниз. Індекс щастя, що розраховується за середньою суб’єктивною оцінкою життя громадянами, різко знизився. У середньому українці стали оцінювати своє життя приблизно на 4,1 бала з 10 у найгірший період – близько 2017 року. 

Це був своєрідний емоційний антирекорд: Україна опустилася до 138-го місця серед країн світу за рівнем щастя – найнижчого за всю історію спостережень. 

Втім, згодом, після 2017-го, настрій почав поступово поліпшуватись. Змінювалися етапи війни – від активної фази до відносно «замороженого» конфлікту – і суспільство частково адаптувалося до нової реальності. Одночасно запустилися реформи та відновлення економіки, зростав оптимізм від перших відчутних змін. 

Індекс щастя поповз угору: вже у 2019 році середня оцінка життя сягнула 4,56 бала (Ukraine climbs 10 points in happiness ranking – Mar. 22, 2020 | KyivPost), а позиція в глобальному рейтингу покращилась з 133-го до 123-го місця. 

За даними World Happiness Report 2020, Україна тоді піднялася на десять пунктів у рейтингу і вперше з 2016 року повернулася до 123-ї позиції.

Це зростання продовжилося і далі – перед пандемією та напередодні великої війни українці почувалися дедалі впевненіше. 

У 2021 році було зафіксовано найвищий за останнє десятиліття рівень щастя: середня оцінка життя перевищила 5 балів з 10 (TheGlobalEconomy.com). 

Для України це був значний прогрес, який дозволив увійти до першої сотні найщасливіших націй (близько 98-го місця у світі). Здавалося, після багатьох труднощів крива пішла на впевнений підйом.

Але наприкінці лютого 2022 року цей позитивний тренд різко обірвався. Повномасштабне російське вторгнення знову перетворило впевненість – на тривогу, біль втрат і боротьбу за виживання. 

Індекс щастя українців пережив новий шок: вже за підсумками 2022 року середня оцінка задоволеності життям впала приблизно до 4,6 бала. 

У щорічному звіті ООН Україна «втратила» кілька позицій, опустившись з 98-ї на 105-ту, а згодом і на 111-ту сходинку світового рейтингу (Visit Ukraine). 

Такий спад цілком очікуваний: повномасштабна війна суттєво погіршила якість життя людей, підірвала відчуття безпеки і добробуту. Проте цікаво, що навіть в умовах війни показник не досяг «дна» 2017 року. 

Більше того, вже у 2023-му намітилися паростки відновлення – середній рівень щастя дещо підріс (до ~4,8 бала). Це може свідчити про вражаючу психологічну стійкість українців та поступову адаптацію до воєнних реалій. Ми навчилися знаходити приводи для радості і надії навіть у темні часи.

Війна, небезпека і психологічний шок

Не можна перебільшити вплив війни на відчуття щастя нації. Збройний конфлікт 2014 року одразу ж позначився на благополуччі людей: гривня обвалилася на 50%, ВВП на душу населення пішов у різкий мінус (VoxUkraine), сотні тисяч сімей опинилися в зоні бойових дій чи стали вимушеними переселенцями. 

У 2014–2016 роках українці переживали піковий рівень стресу, що знайшло відображення і в їхніх оцінках життя. За даними соціологів, саме 2014-й був роком найгострішого стрибка симптомів стресу і тривоги, а найбільш нещасливими почувалися люди в регіонах, наближених до зони конфлікту (Scholars Strategy Network).

Світовий звіт про щастя фіксував безпрецедентне падіння України в рейтингу: ми опустилися з середняків прямо до групи найнещасливіших країн (VoxUkraine). Фактично, війна забрала в українців відчуття безпеки – одну з базових складових щастя.

Повномасштабне вторгнення 2022 року спричинило нову хвилю травматичного досвіду. Мільйони людей зазнали бомбардувань, втратили домівки, були змушені тікати за кордон чи в інші області. 

Станом на кінець 2022-го було офіційно зафіксовано понад 6 млн внутрішньо переміщених осіб і ще близько 7,6 млн біженців за кордоном (How the Sane Ukraine Program). 

Така масштабна гуманітарна криза безпосередньо вдарила по суб’єктивному благополуччю. За опитуваннями, більшість українців у цей період відчували депресію, тривогу, виснаження – нормальні реакції на ненормальні обставини війни. 

Показово, що 70% громадян зізналися у переживанні сильного стресу чи тривоги унаслідок війни (Statutory Meetings). 

Цей колективний емоційний стан, звісно, відобразився на загальному індексі щастя: людям було важко назвати себе задоволеними життям, коли навколо стільки болю і невизначеності.

Війна б’є по всіх складових добробуту одночасно – фізичній безпеці, матеріальному становищу, соціальних зв’язках і психічному здоров’ю. Однак, поруч з очевидним руйнівним впливом, в українському суспільстві проявився і парадокс війни: згуртованість та взаємодопомога зросли до безпрецедентного рівня. 

Дослідники відзначають, що в такі часи люди нерідко знаходять сенс у підтримці ближніх і спільній боротьбі, що може частково компенсувати негативні емоції (How the Sane Ukraine Program). 

У випадку України 2022–2023 років саме це й спостерігалося: хвиля волонтерства, доброчинності, єднання навколо спільної біди стала джерелом «горизонтальної» щастя – радості від причетності і взаємної підтримки. Не випадково, за даними опитувань, найбільше на відчуття задоволеності життям українців впливає соціальна підтримка – дружба, родина, згуртованість. 

У той час як рівень щастя просів, ми бачили навколо безліч прикладів людяності, які гріли душу навіть посеред руїн. Ця подвійність і робить досвід України унікальним: війна відбирає щастя, але водночас відкриває нові джерела смислу, дозволяючи людям відчувати себе потрібними один одному.

Економічні труднощі і соціальна напруга

Суб’єктивне благополуччя громадян визначається не лише війною. Економічні кризи, безробіття, інфляція – усе це теж вкладалося у «формулу» українського щастя останніх 11 років. Після 2014 року країна пережила два глибоких економічних спади: у 2014–2015 (через війну та політичну кризу) та 2020 (через пандемію COVID-19). 

ВВП різко падав, валюта знецінювалася, ціни зростали – за таких умов люди природно почувалися менш захищеними фінансово, а отже й менш щасливими. 

Дослідження World Happiness Report показує, що Україна у 2008–2019 роках належала до 20 країн з найбільшим падінням рівня щастя, і саме економічні, політичні та соціальні стреси були головними причинами цього спаду.

 Іншими словами, там де постійна боротьба за виживання – важче відчувати себе щасливим.

Окрім війни та економіки, своєрідним «барометром» суспільного щастя є сімейні стосунки. Цікаво простежити, як за ці роки змінилася шлюбно-розлучна статистика в Україні і що вона говорить про соціальний клімат. 

На перший погляд, війна мала парадоксальний вплив: на початку повномасштабного вторгнення люди стали частіше одружуватися і рідше розлучатися. За даними Мін’юсту, в першому півріччі 2022 року було зареєстровано рекордну кількість шлюбів за останні 7 років – майже 104 тисячі, що на 21% більше, ніж за аналогічний період 2021-го. 

Молоді пари не відкладали життя «на потім» – вони одружувалися навіть у бомбосховищах, аби бути разом перед обличчям небезпеки. Різко знизилася й кількість розлучень – у 2022-му через РАЦС розірвали шлюб на 42% менше пар порівняно з попереднім роком (We Are Ukraine). 

Схоже, спільне горе згуртувало сім’ї: люди прагнули підтримувати одне одного, а дрібні чвари відходили на другий план. Ці факти малюють зворушливу картину: на тлі війни українці казали одне одному «люблю» і «так» частіше, ніж за мирних часів.

Однак згодом вплив стресу і розлуки дався взнаки. У 2023 році кількість шлюбів знову різко впала (мінус 16% за рік), а розлучень побільшало на 35% порівняно з першим роком війни. 

Люди, які трималися разом на адреналіні перших місяців вторгнення, з часом зіткнулися з реальністю довготривалого стресу. Чимало сімей не пережили випробування розлукою, воєнним побутом чи психологічними травмами – і у 2023-му суди та РАЦСи почали фіксувати зростання розлучень (хоча їх все ще менше, ніж до війни). 

Загалом, за останнє десятиліття українська родина стала менш міцною: якщо у 2013 році одружувалося понад 300 тисяч пар, то у 2023-му – лише 186 тисяч (Opendatabot). 

Кількість нових шлюбів за 10 років впала в 1,6 рази, і частково це наслідок війни та соціальної нестабільності. Втім, не лише війна винна – позначаються й довготривалі тенденції: міграція молоді, зміна цінностей, економічна невпевненість щодо майбутнього дітей. 

Кожне розлучення – це маленька особиста драма, яка також впливає на відчуття щастя учасників і їхніх дітей. Тож соціальна напруга останніх років віддзеркалилась навіть у такій інтимній сфері, як сім’я. Коли міцні тили руйнуються – людині важче залишатися щасливою.

Проте є й інша сторона медалі: ті сім’ї і спільноти, що вистояли, стали ще згуртованішими. Ми бачили численні історії, як сусіди разом ходили на чергування в бомбосховище, як волонтери стали «другою родиною» один одному. Так народжувався новий рівень солідарності. І саме соціальна підтримка, як вже згадувалося, є найпотужнішим позитивним чинником щастя для українців. 

Це означає, що попри економічні труднощі і побутові проблеми, люди здатні залишатися відносно задоволеними життям, якщо відчувають плече один одного. У країні, де держава не завжди могла гарантувати добробут, ми традиційно покладалися на сім’ю та друзів – і ця риса виявилася нашим порятунком у скрутні часи.

Також не можна оминути питання корупції та довіри до влади. Історично в Україні високий рівень корупції підривав довіру людей і викликав обурення – а відчуття несправедливості та безсилля, зрозуміло, не сприяють щастю. 

Недарма криві «індексу щастя» та «індексу сприйняття корупції» для України майже дзеркальні: чим більше корупції, тим нижче щастя. 

У 2013 році українці вийшли на Майдан саме з прагнення справедливості та гідності – і після Революції Гідності рівень щастя трохи виріс, бо з’явилася надія на зміни. Але коли реформи пробуксовували, а корупційні скандали тривали, оптимізм згасав. 

Лише останніми роками, на тлі євроінтеграційних змін і героїзму воєнного часу, довіра до державних інституцій почала обережно зростати. Це важливий момент: щоб люди були щасливими, вони мають відчувати, що живуть у справедливому суспільстві, де їх поважають і захищають. Тому боротьба з корупцією та побудова прозорих правил – теж вклад у майбутнє щастя нації.

Ментальне здоров’я: невидимий фундамент щастя

Коли мова про щастя, часто згадують економіку, безпеку, свободу. Але є ще один фактор, не такий очевидний, але надзвичайно потужний – стан ментального здоров’я суспільства. Депресія, тривожні розлади, посттравматичний стрес можуть знизити відчуття щастя навіть у сприятливих зовнішніх умовах. 

І навпаки – психологічна стійкість допомагає знаходити радість навіть у важкі часи. В контексті України 2014–2025 років психічне здоров’я громадян стало справжнім викликом національного масштабу.

Війна, втрати, соціальні кризи призвели до того, що понад 15 мільйонів українців потребуватимуть психологічної підтримки, а 3–4 мільйони – медикаментозного лікування наслідків травм і стресу (Report on – 33rd IC Resolution 2). 

Це дані Міністерства охорони здоров’я, озвучені після початку повномасштабної війни. Фактично, майже кожен другий українець відчув на собі психологічну травму війни – хтось сильніше, хтось менше. 

Таке колективне випробування не може не впливати на загальний індекс щастя: коли у багатьох діагностують депресію чи ПТСР, середні оцінки задоволеності життям неминуче падають. Медики прямо кажуть: психічні розлади – одна з головних причин нещастя в сучасному суспільстві, і інвестиції в ментальне здоров’я здатні підвищити середній рівень щастя людей (Mental Health Care and Average Happiness).

На щастя, в Україні поступово приходить розуміння цієї проблеми і здійснюються кроки для її вирішення. Останні роки можна назвати періодом ментальної революції: тема психічного здоров’я вийшла з тіні, про неї говорять на державному рівні і в медіа, ламається стигма, створюються нові сервіси допомоги. 

Зокрема, за підтримки перших осіб держави впроваджуються реформи у сфері психічного здоров’я. У 2017–2019 роках в межах медичної реформи почали змінювати застарілу радянську систему психіатричних лікарень – курс узято на розвиток служб психічного здоров’я в громадах, щоб допомога була ближчою до людей. 

А вже у травні 2022 року – як відповідь на травму повномасштабної війни – було створено Координаційну раду з питань захисту психічного здоров’я при Кабміні. Співголовами стали віцепрем’єр і міністр охорони здоров’я, а ініціатором виступила Перша леді Олена Зеленська. 

Ця рада розгорнула Національну програму психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, покликану об’єднати зусилля різних відомств і партнерів задля подолання психологічної кризи. За рекордно короткий термін в Україні почали впроваджувати найкращі світові практики душевної реабілітації.

Одним із видимих результатів стала масштабна кампанія психоосвіти під промовистою назвою «Ти як?». Цю комунікаційну кампанію запустили по всій країні у березні 2023 року.

Її мета – навчити українців піклуватися про своє ментальне здоров’я так само звично, як про фізичне. Перші ролики і білборди просто закликали задуматися над власним емоційним станом, не соромитися питати про це друзів. Далі з’явилися конкретні поради: як справлятися зі стресом, що робити при панічній атаці, як говорити з дітьми про війну. За підтримки ЮНІСЕФ та ВООЗ створюються матеріали для батьків і вчителів, проводяться тренінги стресостійкості (UNICEF helps ‘How Are You?’ campaign boost mental health in Ukraine). 

73% української молоді заявили, що потребують емоційної підтримки, але лише 30% реально звертаються по неї – тож завдання кампанії «Ти як?» і інших подібних ініціатив – подолати цей розрив, дати знання і сміливість шукати допомоги. 

Психоосвіта поступово проникає і в школи, і в університети, і на робочі місця. Це надважливо, бо обізнаність про ментальне здоров’я напряму пов’язана з добробутом: людина, яка розуміє свої емоції і вміє справлятися зі стресом, менш вразлива до зовнішніх ударів і довше зберігає внутрішнє відчуття щастя.

Варто згадати і про доступність психологічної допомоги. До війни ця сфера була недооцінена: не вистачало кваліфікованих фахівців, послуги були платними і сконцентрованими у великих містах. Нині ситуація змінюється – з’явилися безкоштовні лінії психологічної підтримки, сотні ініціатив пропонують терапію для ветеранів, переселенців, постраждалих. 

Лише за перший рік реалізації нацпрограми було навчено основам надання психологічної допомоги 429 тисяч українців по всій країні – від соціальних працівників до волонтерів. Це означає, що навіть на рівні громад з’явилися люди, здатні «почути і підтримати» у важку хвилину. 

Усе це закладає підґрунтя для відновлення суспільного щастя в майбутньому. Адже, як влучно зауважили в ВООЗ, «без психічного здоров’я – нема здоров’я взагалі». Тепер ми все більше усвідомлюємо: нема й щастя без психічного здоров’я.

Сила знань і взаємопідтримки: психоосвіта як ліки для суспільства

Зі зростанням усвідомлення важливості ментального благополуччя, в Україні набирає обертів психологічна освіта для широких верств населення. Ще десять років тому слова «тренінг із емоційного інтелекту» або «курс з подолання стресу» звучали незвично, а сьогодні такими речами нікого не здивуєш. 

Психоосвіта – тобто навчання основ психології для покращення життя – стала трендом, який підтримують і держава, і громадські організації, і бізнес. Віриться, що саме через підвищення психологічної культури суспільства ми зможемо зменшити хронічну тривожність, агресію, відчай, а натомість збільшити стійкість, толерантність і щастя.

Практичні кроки вже відбуваються. Окрім згаданої загальнонаціональної кампанії «Ти як?», проводяться сотні локальних заходів: психоедукаційні лекції, групи взаємодопомоги, курси з психологічної грамотності для різних цільових аудиторій. Наприклад, існують спеціальні програми для вчителів, як-от «Навчаємося жити разом», де педагогів вчать основ психології, щоби вони передавали ці знання дітям. 

Для ветеранів та їхніх родин діють групи підтримки, де учасники діляться досвідом подолання психологічних труднощів. У громадах створюються «курси стресостійкості» для всіх охочих – людей знайомлять з техніками дихання, самодопомоги при тривозі, навичками комунікації без конфліктів. 

Всі ці ініціативи, хоч і маленькі кроки, та в сумі дають великий ефект: формується покоління українців, які краще розуміють себе та інших, усвідомлюють зв’язок між своїм емоційним станом і якістю життя.

Важливу роль у підвищенні психологічної грамотності відіграють і медіа. По телевізору та радіо дедалі частіше лунають програми про психічне здоров’я, у пресі з’являються колонки психологів з порадами, в соцмережах популярні українські психотерапевти набирають сотні тисяч підписників. 

Тобто інформація про те, як берегти свою нервову систему і будувати здорові стосунки, стає масово доступною. І це не просто данина моді – за цим стоїть прагнення людей самим творити своє щастя. Замість фatalістичного «в наших умовах не до радості» приходить установка: «так, зараз важко, але я можу допомогти собі і близьким справитися, ми разом це переживемо». 

Це і є психологічна зрілість, яка приносить відчуття контролю над життям – а значить, і більше задоволеності.

Соціальна підтримка та емпатія – ще один аспект, який розкривається через психоосвіту. Коли ми більше знаємо про ментальне здоров’я, ми менше соромимося говорити про свої переживання і слухати інших. 

У масштабах суспільства відвертість і емпатія породжують довіру – той самий соціальний капітал, який робить націю щасливішою. 

Наприклад, у скандинавських країнах, які стабільно очолюють світові рейтинги щастя, прийнято активно цікавитися справами одне одного, обговорювати проблеми в спільноті, не замикатися в собі. 

Україна зараз проходить прискорений курс цієї емпатії через спільне випробування війною. І можна сказати, що ми багато чого навчилися: питати «Ти як?», пропонувати допомогу, бути терплячішими до чужих бід. Так крок за кроком, знання за знанням вибудовується здоровіше середовище, де у кожного більше шансів бути почутим – а отже, і щасливим.

Фахівці щастя: чому нам потрібні психологи і як їх готують

Поширення психічної грамотності – справа спільна, але не менш важливо мати армію професіоналів, які здатні надавати кваліфіковану допомогу. Психологи, психотерапевти, консультанти з кризових станів – ці люди фактично стоять на передовій боротьби за наше ментальне здоров’я. І сьогодні їхня роль як ніколи велика. 

Згадаємо: потреба в психологічній допомозі після 2022 року зросла настільки, що перевищила наявні ресурси та спроможності фахівців на місцях (How the Sane Ukraine Program—a Preventative Approach to Ongoing Stress and Trauma). Система просто не була розрахована на таку лавину запитів. Тому постало питання підготовки нових кадрів і підвищення кваліфікації тих, що є.

Держава та міжнародні партнери запустили численні тренінгові програми. Всесвітня організація охорони здоров’я, наприклад, розгорнула методику task-shifting (розширення доступу до допомоги через навчання не-психологів базовим навичкам консультування). 

Але водночас потрібні і справжні професіонали високого рівня, які будуть працювати з важкими випадками, навчати інших і розвивати психологічну культуру в суспільстві. На щастя, в Україні активно зростає спільнота фахівців з душевного здоров’я. Окрім класичної університетської освіти, з’являються сучасні формати навчання для психологів-практиків.

Одним із яскравих прикладів є курси підвищення кваліфікації в UpPro School. Це школа, яка за останні роки зарекомендувала себе як провайдер якісної післядипломної освіти для психологів та психотерапевтів. Її місія – готувати спеціалістів нового покоління, здатних надавати ефективну допомогу в умовах сучасних викликів. 

Навчання відбувається онлайн, що дозволяє охопити слухачів з різних куточків України, навіть із прифронтових регіонів. Викладачами є досвідчені практики, часто з міжнародною сертифікацією. 

Примітно, що UpPro School пропонує широкий спектр різноманітних курсів – від когнітивно-поведінкової терапії до сексології, системних розстановок та навіть гіпнотерапії. 

Така широка програма дозволяє фахівцям знайти свою нішу і постійно вдосконалювати майстерність. Адже потреби людей дуже різні: комусь потрібна допомога впоратися з панічними атаками, комусь – пережити втрату близького, а хтось шукає сімейної гармонії. Добрий психолог має володіти різними інструментами і підходами – саме цьому і навчають на якісних курсах підвищення кваліфікації.

Варто наголосити, що підготовка нових психологів – це інвестиція у щастя нації. Кожен фахівець, який отримав знання і навички, зможе допомогти десяткам, а то й сотням людей віднайти емоційну рівновагу. Наприклад, психолог, який пройшов курс з роботи з травмою, здатен вивести травмованого війною бійця зі стану постійної тривоги до більш спокійного й упевненого життя. 

А це напряму вплине і на родину того бійця, і на його працездатність – словом, хвиля позитиву розійдеться широко. Умовно кажучи, кожен новий дипломований психотерапевт – це «агент щастя», що працює на передовій внутрішнього фронту. 

Розуміючи це, UpPro School та подібні інституції роблять навчання максимально практичним і орієнтованим на актуальні проблеми. Наприклад, сьогодні багато уваги приділяється темам психологічної допомоги під час війни, подолання травматичних спогадів, відновлення особистісного розвитку після кризи тощо. 

Таким чином, випускники виходять готовими працювати саме з тими запитами, які зараз на часі. Це дуже відрізняється від старих підходів, коли теорії багато, а практичних навичок замало. Нова генерація психологів – мобільна, сучасна, емпатична і професійна – стає опорою для суспільства на шляху до психологічного одужання.

Особливо важливо, що такі школи часто об’єднують навколо себе однодумців, створюють професійні спільноти підтримки. Психологи теж люди і теж вигоряють, особливо стикаючись щодня з чужим болем. Але коли є ком’юніті, де можна обговорити складний випадок чи просто виговоритися колегам – це береже і їхнє власне благополуччя. 

Врешті, щасливий психолог краще допоможе своїм клієнтам стати щасливими – ланцюжок очевидний. Тому підтримка фахівців, їхнє безперервне навчання і саморозвиток – критично необхідні. І кожен з нас може долучитися до цього процесу: наприклад, якщо ви відчуваєте покликання допомагати людям, можна пройти навчання і стати консультантом підтримки або волонтером на гарячій лінії. 

Або ж, якщо ви підприємець, варто інвестувати в психологічні тренінги для своїх працівників – це підвищить їхню стійкість і продуктивність. Таким чином ми всі разом плетемо міцну сітку безпеки, що підхопить людину у скруті та не дасть їй упасти у прірву нещастя.

Висновок: рецепти щастя на майбутнє

Одинадцять років тому українці мріяли про гідність, свободу і краще життя – і ці мрії дорого нам обійшлися. Через роки війни та кризи індекс національного щастя впав до історичних мінімумів, але водночас ми стали сильнішими духом і згуртованішими. Сьогодні Україна переживає, можливо, найважчі часи у своїй новітній історії, але навіть у цей момент в грудях мільйонів наших громадян жевріє вогник надії. Він палає в окопах на фронті, у волонтерських центрах, у класах, де вчителі втішають наляканих дітлахів, і в кабінетах терапевтів, де люди діляться найпотаємнішим. Цей вогник – наша жага до життя і щастя, яка вперто не гасне.

Досвід останнього десятиліття дав нам кілька важливих уроків про шлях до щастя. Перший урок: щастя – це не лише про гроші чи відсутність проблем, це передусім про відчуття підтримки і безпеки. Коли навколо є люди, яким довіряєш, з ким можна розділити і горе, і радість – пережити будь-які негаразди легше. Тож цінуйте своїх близьких, друзів, колег по волонтерству: саме в цих зв’язках криється наш душевний імунітет. Проста розмова або обійми можуть підняти індекс щастя більше, ніж статистичний приріст ВВП.

Другий урок: ментальне здоров’я не можна відкладати «на потім». Якщо болить зуб – ми йдемо до стоматолога, так і з душевним болем треба працювати, не чекаючи, поки він зруйнує життя. Звернутися до психолога – це нормально і правильно; попросити про підтримку – це ознака сили, а не слабкості.

В нашій культурі формується нове ставлення до цього, і кожен із нас може його поширювати, просто будучи відкритим і співчутливим. Пам’ятаймо: доглядаючи за собою, ми стаємо ресурсом для інших. Тож приділяйте час власному емоційному стану – це не егоїзм, а необхідність.

Третій урок: розвиток і навчання – шлях до кращого майбутнього. Якщо ми хочемо більш щасливого суспільства, маємо інвестувати в освіту, зокрема в психологічну освіту. Це не лише завдання держави чи професіоналів – кожен може почати з себе. Читайте книги про саморозвиток, відвідуйте тренінги з навичок спілкування, цікавтеся нейробіологією свого настрою. 

Світ знань зараз відкритий як ніколи, варто тільки простягнути руку. І можливо, зробивши крок до розвитку себе, ви надихнете й тих, хто поруч. Особливо молоде покоління: навчімо наших дітей тому, чого не вчили нас – як бути емоційно грамотними, як будувати здорові стосунки, як знаходити радість у простих речах. Ці «soft skills» насправді тверда основа для їхнього майбутнього щастя.

Нарешті, четвертий урок: навіть у найтемніші часи потрібно шукати промінчики світла. Українці – неймовірно життєлюбна нація. Ми жартували і співали пісень на Майдані, святкуємо весілля під звуки сирен, печемо паски на Великдень навіть у бомбосховищах. Ця здатність радіти наперекір біді – наш національний скарб. 

Вона означає, що щастя для нас – не абстракція, а дуже конкретні миті: побачити рідну людину, відчути смак теплої булочки, побачити перші квіти весни після суворої зими… Якщо плекати ці миті і дякувати за них, то й велике щастя не забариться.

Попереду у нас, без сумніву, чимало роботи. Треба відбудувати країну, вилікувати не одну мільйон душевних ран, навчитися жити далі, пам’ятаючи про втрати. Світовий рейтинг щастя сьогодні нам нагадує, що Україна – поки що в кінці списку. Але цифри – не вирок, а стимул. Стимул зробити все, аби наші люди більше усміхалися і менше плакали. І ми вже почали цей шлях: підтримуємо економіку, боремося за перемогу і мир, вчимося довіряти і допомагати. Крок за кроком індекс щастя піде вгору – спершу на десятки пунктів у наших серцях, а там, дивись, і в офіційних звітах ООН.

Сьогодні кожен з нас може стати будівничим цього щастя. Як? Дуже просто: розвивай себе і підтримуй інших. Розвивай – значить, зростай особистісно, дбай про своє здоров’я, здобувай нові вміння, не зупиняйся на досягнутому. 

Підтримуй інших – значить, будь поруч, коли потрібен; поділись теплом, знаннями, часом; підстав плече тому, кому важко. Це ті маленькі щоденні дії, з яких складається велике суспільне щастя. І українці це вміють як ніхто: ми вже довели, що здатні на дивовижну солідарність і взаємопідтримку. Тож давайте берегти цей наш скарб і множити його.

Попереду – перемога і відродження. І, хочеться вірити, нова доба української історії, де щастя громадян стане справжнім пріоритетом. Адже народ, який вистояв у найтемніші часи, заслуговує на щасливе життя. Наш індекс щастя обов’язково зросте – крок за кроком, зусиллям кожного і спільною працею всіх. І коли наступного разу нас спитають: «Як ви?», ми зможемо впевнено відповісти: «Ми – щасливі». Бережімо себе і своїх близьких – і будемо щасливі, наперекір усьому!