Експеримент Ніколаса Еплі, відомий також як “душевні розмови з незнайомцями” (The Glueck Study), було проведено у 1970-х роках.

Спілкування та спростування базової гіпотези

• Спілкуватися з оточуючими – базова потреба людини нарівні з їжею та сном.
• Дехто готовий завести діалог навіть із першим зустрічним співрозмовником, однак у суспільстві це не вітається.
• Вважається, що незнайомцям буде нецікаво слухати чужі думки та некомфортно ділитися власними переживаннями.

Професор університету Чикаго Ніколас Еплі спільно з дослідниками Майклом Кардасом і Амітом Кумаром провели соціальний експеримент, який спростував це твердження.

Результатом роботи вчених стало наукове відкриття: люди недооцінюють інтерес сторонніх до обговорення серйозних питань. Причина неготовності йти на контакт – неправильні припущення.

Еплі, Кардас та Кумар також з’ясували, що розмови з незнайомцями на серйозні теми позитивно впливають на емоційний стан та самопочуття.

Експеримент опубліковано в журналі Американської психологічної асоціації:

Методика дослідження

Автори розробили 12 тестів та задіяли 1800 незнайомих один з одним людей.

Серед добровольців залучили працівників фінансової сфери, учнів магістратури та бакалавра, іноземних студентів.

Учасникам запропонували відкрити опитування на комп’ютерах та мобільних пристроях, де програма випадково підбирала кожному пару. Далі співрозмовникам потрібно було поговорити різні теми.

• Яке телевізійне шоу вважаєте найкращим із тих, що подивилися за останній місяць?
• Що думаєте про сьогоднішню погоду?
• Уявіть, що кришталева куля розповідає правду про майбутнє. Що б ви спитали?
• За що в житті ви вдячні?
• Якби вирішили стати близьким другом одного з присутніх, що він мав би про вас дізнатися?
• Яку помилку у житті виправили б і чому?

В іншій серії дослідів люди обирали питання самостійно.

Відповіді фіксувалися за шкалою від 0 до 10, де 0 зовсім не зацікавить, 10 максимально зацікавить.

Більшість схилялися до негативного прогнозу.

“Здавалося, вони уявляли, що розкривши особисті факти про себе, зіткнуться з байдужістю і мовчанням” – говорить професор Еплі.

Так, деякі учасники висловили припущення, що з великим бажанням розмовлятимуть на легкі, світські теми. Після завершення двох сесій, серйозної та поверхової думки змінилися. Вдруге співрозмовники вважали за краще обговорити з незнайомцями скоріше складні питання.

Людей здивувало, що розмови  до душі викликали більше симпатії та позитивних емоцій, ніж вони собі уявляли.

Інші експерименти показали схожі результати: співрозмовники, які обговорювали складні питання із сторонніми людьми, наприкінці діалогу зазнали позитивних емоцій та відчули взаємний зв’язок.

Вчені з’ясували, що вибір теми, поверхової чи особистої, часто визначався очікуваннями людини щодо зацікавленості другого учасника діалогу. У наступних тестах пропонувалося провести за бажанням серйозну або світську бесіду. Людям показали результати попередніх експериментів, де піддослідні недооцінили інтерес незнайомців до чужих переживань. Цієї інформації виявилося достатньо, щоб нові учасники тих же тестів надали перевагу розмовляти на особисті теми.

«Людина не проти відповідати взаємністю. Якщо ви ділитесь чимось серйозним, велика ймовірність, що з вами поділяться важливою інформацією у відповідь. Така відкритість робить бесіду продуктивнішою», — сказав Ніколас Еплі.

Незважаючи на кількість учасників експерименту, яка не досягла 2000 осіб, вчені бачать у результатах роботи великий практичний зміст:

• Помилкові припущення про здібності співрозмовника співпереживати створюють психологічний бар’єр для повноцінної соціальної активності у житті
• Люди бояться розповідати про свої почуття та хвилювання, бо недооцінюють зацікавленість незнайомців в обговоренні чужих проблем
• Знаючи про готовність іншої людини розмовляти на глибокі теми, психологічно налагодити контакт набагато простіше
• В умовах світової пандемії та масового дефіциту комунікації можливість не витрачати час на порожні розмови дозволить зробити спілкування продуктивним, а людей щасливими.