Синдром самозванця

Синдром самозванця (Impostor Syndrome) – це психологічний стан, при якому людина, незважаючи на досягнення, успіхи та компетенцію у певній галузі, вважає себе невдахою та нездатною. Він відчуває, що його успіхи зумовлені везінням, помилково пов’язує їх із зовнішніми обставинами чи помилками у системі оцінки.

  • Самомінімізація: Людина, яка страждає на синдром самозванця, схильна недооцінювати свої досягнення та успіхи, не вважає їх досить значущими.
  • Страх викриття: Він постійно боїться бути розкритим як “обманщик” або “несправжній фахівець”.
  • Перфекціонізм: Людина встановлює для себе дуже високі стандарти і, навіть досягаючи хороших результатів, вважає, що могла б зробити ще краще.
  • Приписування успіху зовнішнім чинникам: Замість визнавати свій внесок у досягнення, він схильний приписувати успіхи успіху, зовнішнім обставинам чи допомоги інших людей.
  • Постійна невпевненість: Людина із синдромом самозванця постійно сумнівається у своїй компетенції та правом на успіх.

Синдром самозванця може вплинути на самопочуття та продуктивність людини у роботі чи навчанні, а також на міжособистісні стосунки.

Цей синдром зустрічається у людей різних професій та рівнів компетенції. Часто успішні, видатні особи також можуть страждати від синдрому самозванця, незважаючи на зовнішні ознаки успіху.

Люди, які мають синдром самозванця, можуть страждати від підвищеного рівня тривоги і стресу, а також можуть уникати можливостей для розвитку через страх неуспіху або критики.

Лікування синдрому самозванця може включати психотерапію, когнітивно-поведінкові техніки та роботу над зміцненням самооцінки. Важливо пам’ятати, що визнання та усвідомлення існування цього синдрому може бути першим кроком для його подолання.

Вчені про «синдром самозванця»

1979 рік. Пауліна Кленс і Сьюзан Аймс опублікували статтю «Феномен самозванця серед високодосяжних жінок», в якій вперше з’явився термін «синдром самозванця». Вони вивчали жінок, які досягли об’єктивного успіху у кар’єрі, але все одно відчували себе ошуканцями. Згідно з Кленсом і Аймсом, «синдром самозванця» — це «внутрішній досвід інтелектуальної фальшивості» у людей, не здатних перетравити свій успіх. Вони дійшли висновку, що «синдром» має шість характеристик (докладніше про них — у наступному розділі):

  • Цикл самозванця.
  • Прагнення бути особливим чи бути найкращим.
  • Аспект супермена/супервумен.
  • Боязнь помилок чи невдачі.
  • Заперечення власної компетентності та ігнорування похвали.
  • Страх та відчуття провини за власний успіх.

1985 рік. Харві та Кац визначили «синдром самозванця» як «психологічний патерн, що корениться в сильному і прихованому відчутті себе як шахрая, коли необхідно чогось досягти». На їхню думку, у «синдрому самозванця» має бути три ознаки:

  • Переконаність у тому, що ти дуриш інших людей.
  • Страх бути викритим.
  • Нездатність визнати свої досягнення, здібності, інтелект чи кваліфікацію.

1991 рік. Колігіан і Стернберг запропонували термін «сприймане шахрайство», щоб уникнути плутанини між «синдромом самозванця» та банальним шахрайством. Вони вважали «синдром самозванця» не емоційним розладом, а комбінацією когнітивних та афективних елементів, тобто фіксованим патерном мислення.

2005 рік. Кетс де Фріс вивчав феномен обману і включив до нього «синдром самозванця». Він вважав обман соціальною нормою — адже ми маємо приховувати свої слабкості та триматись у рамках загальноприйнятих стандартів поведінки. На думку Кетса де Фріса, вихід за ці рамки породжує дві крайності: неетичний обман (банальне шахрайство) та невротичний обман (тобто «синдром самозванця»). Розглянемо, що він розумів під нормою та крайнощами.

  • Норма. Кожен із нас — самозванець, тому що ми прагнемо відповідати якимось уявленням оточуючих і демонструємо публічне «я», відмінне від нас справжніх.
  • Реальні самозванці. Демонструють хибну особу, щоб обдурити інших і одержують задоволення, коли їм це вдається. Такі люди можуть мати справжній страх викриття.
  • Невротичні самозванці. Їхній досвід шахрайства — суб’єктивний, тобто вони не роблять нічого по-справжньому неприйнятного. Такі люди почуваються ошуканцями незалежно від думки сторонніх спостерігачів Їм властиві страх невдачі чи успіху, перфекціонізм, прокрастинація, трудоголізм.

Усі визначення вчених сходяться в одному: «синдром самозванця» — це суб’єктивний психологічний досвід людини, яка боїться викриття та впевнена, що є ошуканцем.

Стратегії боротьби з «синдромом самозванця»

Позбутися яскравих проявів «синдрому самозванця» можна двома шляхами: за допомогою якісного зворотного зв’язку, психолога чи самостійно.

Зворотній зв’язок. Незважаючи на стійку картину світу «самозванців», розвиток «синдрому» дуже залежить від якості зворотного зв’язку. Коли є сильний підтримуючий і реалістичний зворотний зв’язок, у людини поступово формується адекватне уявлення про себе.

Психолог. Звернутися до психолога і разом із ним зрозуміти, чому сформувався «синдром» і що з ним робити — добрий метод. Разом із фахівцем можна пройти шлях від сьогодення до минулого та відповісти на важливі питання:

  • Що підтримує ці сумніви зараз?
  • Чи є люди, які вірять у компетентність та талант мого клієнта?
  • Який зворотний зв’язок він отримує і якими здобутками насправді може пишатися?
  • Чому він вважає, що ці здобутки йому не належать?
  • Яку користь приносять сумніви?
  • Кого клієнт вважає розумним та талановитим, на кого дорівнює? І звідки виник такий рівень домагань?

Потім можна піти у минуле і зрозуміти, як і коли сформувався «синдром самозванця»:

  • яких відносинах виникло це відчуття та уявлення про себе?
  • Який досвід закріплював «синдром», а який навпаки?
  • Як клієнт зараз підтверджує свою компетенцію та що йому дає?

Практики для боротьби із синдромом самозванця

  1. Дослідити страх помилки. Уявіть: на роботі вам дали нове завдання, і вас охопив страх, що ви не впораєтеся. Поставте собі питання: чого саме я боюся, якщо ця помилка дійсно станеться? Візьміть аркуш паперу і випишіть усі побоювання, які спадуть на думку — простими словами, без фільтра. Наприклад: «Всі від мене відвернуться» або «Мене звільнять того ж дня, я опинюся на вулиці і зароблятиму на життя миттям туалетів». Так ви зустрінетеся зі страхом — а не втечете від нього (адже якщо страх не помічати, він лякає ще більше). І зможете виявити, що страх перебільшений чи нав’язаний. Ймовірно, вас лякають не наслідки помилки, а почуття, які вам важко жити. Це може бути сором. Він виникає, коли ми уявляємо когось, хто дивиться на нас із боку — і критично оцінює. Кого ви уявляєте в цей момент? Хто вас критикує? Якщо ви «почули» голос у своїй голові, вступіть у діалог. Можна спростувати його висловлювання чи дати право на помилку: «Так, я помилився. Мені потрібний ще час, щоб розібратися в матеріалі. Впевнений, наступного разу буде легше».
  2. Помічати гарне. Заведіть звичку перед сном виписувати речі, які вам вдалося. Помічати те, що зроблено добре, це навичка. І ця маленька практика для самозванців допоможе його сформувати. Можливо, синдром ніколи не зникне повністю, але точно стане більш керованим.

Синдром самозванця – це психологічний феномен, при якому людина сумнівається у своїх силах і почувається «шахраєм», незважаючи на докази своїх досягнень та компетентності. Це явище може торкнутися багатьох — навіть тих, хто успішний у своїй галузі.

Щоб подолати або послабити синдром самозванця, потрібно визнати свою недосконалість (адже ніхто не ідеальний) і не знецінювати досягнення, які вже є. Можна звернутися за професійною допомогою до психолога, щоб він допоміг розпізнати прояви негативного мислення та пошукати їхнє джерело.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов’язкові поля позначені *

Launch login modal Launch register modal