У сучасному світі кожна людина стикається із викликами майже у всіх сферах життя. Складнощі на роботі, фінансові труднощі, кризи у стосунках — іноді джерело цих проблем може бути «закопане» значно глибше, ніж здається на перший погляд.

І саме тут на допомогу приходять системні розстановки — терапевтичний метод, що дозволяє виявити глибинні причини складних життєвих обставин та знайти шляхи для їх вирішення. Основоположником цього підходу вважається німецький психотерапевт Берт Хеллінгер, який у 1980-х роках поєднав свій духовний і психологічний досвід у єдиний метод. У цьому матеріалі ми розберемо історію його створення та еволюцію.

Берт Хеллінгер: шлях до створення методу

Майбутній філософ, психотерапевт та письменник народився 16 грудня 1925 року у Лаймені (Німеччина). У 1952 році він пов’язав своє життя з церквою та отримав статус священника, а згодом до 1968 року працював керівником школи католицької місії в Південній Африці.

Саме у цей період Хеллінгер занурився у культуру та традиції місцевих громад і почав спостерігати за тим, як працюють групові процеси, ритуали та колективна свідомість. Цей досвід згодом став основою його розуміння системних зв’язків між людьми.

Повернувшись до Німеччини у 1969 році та залишивши священництво, він розпочав психотерапевтичну практику. Хеллінгер присвятив себе вивченню різних психотерапевтичних підходів — психоаналізу, гештальт-терапії, транзактного аналізу, НЛП — і саме на основі цього багатого досвіду розробив метод системних сімейних розстановок.

Але його відкриттю передувала робота кількох видатних психотерапевтів, чиї ідеї стали фундаментом для створення системних розстановок.

Розвиток методу системних розстановок за Хеллінгером

Берт Геллінгер не створював свій метод «на порожньому місці». Його відкриттю сприяла праця кількох відомих психотерапевтів, які заклали підґрунтя для того, що згодом стало системними розстановками.

Якоб Леві Морено: народження психодрами

Історія почалася з австрійського психіатра Якоба Леві Морено (1892–1974), який ще у студентські роки спостерігав за дітьми, що гралися у віденських парках. Здавалося б, звичайні дитячі забавки дали йому можливість зробити важливий висновок: у грі з декораціями та за підтримки однодумців люди можуть прожити те, чого насправді не існує в їхньому житті — приміряти на себе різні ролі, виказати те, що «сидить» усередині, зробити те, що колись здавалося неможливим.

Згодом Морено почав застосовувати цей принцип у роботі з клієнтами. Люди програвали епізоди зі свого життя, які викликали негативні емоції, і в цій грі вчилися реагувати по-іншому.

Так народився метод, що отримав назву психодрама — терапевтичний підхід, у якому клієнт програє проблемну ситуацію та шукає різні способи виходу з неї. При цьому він навіть може зобразити не себе, а іншу людину з конфлікту — чоловіка, дитину, начальника, таким чином навчаючись дивитися на проблему очима опонента.

Вірджинія Сатір: системний підхід і заміщення

У 50-х роках американська психологиня Вірджинія Сатір (1916–1988) збагатила психодраму двома принципово важливими елементами.

По-перше, вона почала використовувати в ролі «акторів» людей, які в реальному житті не мали жодного стосунку до змодельованої ситуації — так з’явився метод заміщення.

По-друге, Сатір привнесла в психодраму системний підхід — спосіб бачити будь-яку організацію чи групу людей як цілісність, де всі частини взаємопов’язані між собою.

Сатір розробила особливий підхід до аналізу клієнтів: вона складала «карту сім’ї», фіксуючи та аналізуючи значущі події сімейного життя щонайменше трьох попередніх поколінь. Вона вважала, що сім’я, у якій ми виросли, значною мірою визначає нашу поведінку та настанови.

Сім’я є системою, і вона прагне до рівноваги. Для її підтримання часом використовуються нав’язування ролей, система заборон або нереальні очікування, що зрештою призводить до конфліктів, хвороб і проблем у стосунках.

Головна мета терапії Сатір — особистісне зростання, адже вона вірила, що в кожній людині закладено потужний потенціал для розвитку.

На початку 70-х років Вірджинія Сатір почала співпрацювати зі створювачами нейролінгвістичного програмування (НЛП), зокрема з Річардом Бендлером. Ця співпраця збагатила її метод новими інструментами комунікації та зміни значень.

Фактично, Сатір уже проводила те, що сьогодні ми називаємо розстановками, хоча сам термін з’явився пізніше.

Внесок Берта Хеллінгера: феноменологічний підхід

Хеллінгер вивчав психоаналіз, первинну терапію, транзактний аналіз, гештальт-терапію, НЛП, тілесно-орієнтовані практики — і, звісно, розстановки за методом Вірджинії Сатір.

Поєднуючи скрипт-аналіз, первинну та сімейну терапію, він розробив власну форму сімейних розстановок і відкрив безліч нових структур і патернів.

Але головне відкриття Хеллінгера полягало не в технічних деталях. Він зробив основою методу феноменологічний підхід — відмову від теоретичних догм і готових пояснень.

Замість того, щоб накладати на ситуацію клієнта готові схеми та інтерпретації, Хеллінгер довіряв тому, що проявляється безпосередньо в розстановці — почуттям заміщувачів, їхнім рухам, досвіду та реакціям.

Саме цей принцип перетворив метод із маловідомої психотерапевтичної техніки на потужний інструмент практичного вирішення життєвих проблем.

Ключові принципи методу Хеллінгера

У своїй роботі з сімейними системами Хеллінгер виявив, що життя сім’ї та роду підпорядковується певним законам і порядку.

Він помітив, що існує енергетичний потік, який іде від початку роду, — і цей потік, як річка, може текти лише вперед.

Коли в родині порушуються базові закони системи (наприклад, когось виключають, не визнають або забувають), цей потік ніби зупиняється або повертається назад.

У результаті в житті нащадків можуть з’являтися труднощі: конфлікти, розлучення, неможливість створити сім’ю, хвороби тощо.

Важливою особливістю підходу Хеллінгера стала майже повна відмова від участі самого клієнта в розстановці як активного учасника — він спостерігає за тим, як його систему представляють заміщувачі. Це дає змогу побачити власну ситуацію зі сторони, без звичних емоційних реакцій, і усвідомити глибинні причини проблеми.

Від сімейних до організаційних розстановок

З початку 80-х до кінця 90-х років Берт Хеллінгер та його учні активно займалися апробацією та розвитком нового методу. Спочатку він використовувався виключно для роботи з сімейними системами.

Але в 1993 році учень Хеллінгера — Гунтхард Вебер — зробив сміливе припущення: а що, якщо глибинний механізм, який працює в сімейних системах, діє так само і в організаціях?

Він переніс досвід роботи з сімейними розстановками на компанії та колективи. У тому ж році Вебер видав книгу, присвячену системним організаційним розстановкам, що стало поворотним моментом у поширенні методу.

Датою народження організаційних розстановок можна вважати початок 90-х років, коли два австрійські бізнес-консультанти запросили Берта Хеллінгера попрацювати з міжнародною компанією.

Результат перевершив усі очікування — робота виявилася настільки ефективною, що Хеллінгер передав подальший розвиток цього напряму Гунтхарду Веберу, який сьогодні вважається “батьком” організаційних розстановок.

Важливо розуміти: організаційні розстановки — це не тімбілдінг.
Тімбілдінг має на меті згуртування колективу для максимально ефективної роботи над конкретними завданнями.

Організаційні ж розстановки працюють із глибинними системними порушеннями в компанії — вони виявляють приховані конфлікти, порушення ієрархії, невизнані заслуги, які заважають розвитку всієї організації.

Саме з цього моменту метод почав поширюватися у всьому світі — і не лише в сімейній терапії, а й у бізнес-консалтингу, освіті, соціальній роботі та інших сферах.

Інші дослідники методу

Після того, як Берт Хеллінгер заклав основи системних розстановок, його учні та послідовники продовжили розвивати цей підхід, адаптуючи його для роботи з різними проблемами та культурними контекстами. Завдяки їхнім дослідженням метод вийшов за межі класичної сімейної терапії та знайшов застосування в психосоматиці, роботі з травмами, абстрактними системами тощо.

• Маттіас Варга фон Кібед та Інза Шпаррер — німецькі дослідники й терапевти.
  Вони розробили концепцію структурних розстановок, що розширює класичний підхід Хеллінгера. Їхній метод зосереджений на роботі з абстрактними системами та складними внутрішніми проблемами.
• Маріанна Франке-Грікш — німецька психологиня та терапевтка, яка інтегрувала метод розстановок у роботу з прийомними та опікунськими сім’ями.
• Штефан Хаузнер — німецький фізіотерапевт і сімейний терапевт, відомий застосуванням розстановок у роботі з психосоматичними захворюваннями.
• Фреда Айдманн, Якоб Шнейдер, Ян Якоб Стам — дослідники та практики, які зробили вагомий внесок у розвиток та адаптацію розстановок у різних культурах. Вони розробили нові методики та підходи, значно збагативши практику методу.
• Крістіна Ессен, Франц Рупперт, Алан Фальдуцці, Георг Сенонер, Клод Рассель — психотерапевти, які адаптували метод системних розстановок для роботи з травмами та особистісними розладами. Вони створили спеціалізовані підходи для глибокої терапевтичної роботи та стали організаторами міжнародних конференцій і семінарів, присвячених цьому напрямку.

Метод системних розстановок пройшов довгий шлях — від експериментів Якоба Морено з психодрамою до цілісної системи, створеної Бертом Хеллінгером. Сьогодні цей підхід продовжує розвиватися завдяки десяткам дослідників у різних куточках світу.

За допомогою системних розстановок можна виявити реальну причину проблем та нарешті вийти із «замкненого кола», визначити справжні цілі та потреби, зрозуміти природу власних почуттів і відокремити їх від чужих, прибрати блоки, що заважають створити міцну сім’ю, пропрацювати травмуючі стосунки та побороти особисті страхи, фобії і співзалежності.

Якщо ви практикуючий психолог, психотерапевт, коуч, соціальний працівник чи бізнес-консультант і прагнете розширити свій професійний інструментарій,
наша навчальна програма «Основи системних розстановок» — це можливість опанувати метод на глибокому рівні.

Програма включає 3 місяці активного онлайн-навчання, де 65% часу присвячено практиці — відпрацюванню технік і реальним кейсам, підтримку куратора-розстановника, лекції від 6 практикуючих експертів із багаторічним досвідом та професійне середовище однодумців, яке надихає та допомагає зростати.

Після завершення програми ви отримаєте повний пакет документів:

• Сертифікат компанії.
• Свідоцтво про підвищення кваліфікації з 6 кредитами ЄКТС у співпраці із ЗВО.
• Посвідчення члена асоціації УАСР.
• Сертифікат Консультанта від УАСР.
• Сертифікат на 180 балів БПР для медичних працівників.

Це не просто навчання — це інвестиція у ваш професійний розвиток та можливість допомагати людям на якісно новому рівні.