Для психологів-практиків важливо не лише знати про існування методу Десенсибілізації та Переробки Рухами Очей (EMDR), але й розуміти його глибинні механізми та практичні аспекти застосування. Спираючись на сучасні дослідження та клінічний досвід, спробуємо поглибити розуміння EMDR серед професійної спільноти.

Нейробіологічні основи “застрягання” травматичного досвіду

В основі посттравматичного стресового розладу (ПТСР) лежить порушення природних процесів обробки інформації мозком під час або після екстремально стресової події. 

Травматичні спогади, насичені інтенсивними емоціями (страх, жах, безпорадність), сенсорними даними (образи, звуки, запахи, тактильні відчуття) та негативними думками (“Я в небезпеці”, “Я винен/винна”) — все це не інтегруються належним чином у загальну автобіографічну пам’ять.

Спогади, які містять необроблені дані, фактично “застрягають” в голові людини та ізолюються, зберігаючись переважно в лімбічній системі. Вона відповідає за емоційні реакції (наприклад, страх) та відіграє ключову роль у консолідації пам’яті. Через порушення зв’язків з префронтальною корою (відповідальною за аналіз, планування та гальмування емоційних реакцій), ці спогади не отримують належної часової та просторової прив’язки.

Як наслідок, легко активуються тригерами повсякденного життя (звук, запах, ситуація, яка нагадує травму), викликає різноманітні симптоми: флешбеки, нічні жахи, інтенсивні емоційні та фізіологічні реакції. Людина може відчувати себе так, ніби травматична подія відбувається знову і знову, а негативні переконання, пов’язані з травмою лише посилюються.

Кейс*: Ветеран бойових дій з ПТСР 

Чоловік, 35 років, ветеран, звернувся зі скаргами на постійні нічні жахи, пов’язані із загибеллю побратимів; підвищену дратівливість, уникнення розмов про війну та місць, які нагадують про бойові події.

Цільовий спогад (target memory): момент вибуху та образ пораненого побратима.

Негативне переконання: “Я винен, що хлопці загинули, я нічого не зміг зробити.” (Шкала Суб’єктивного Дистресу (ШОД) = 9/10 при згадці).

Бажане позитивне переконання: “Я зробив усе можливе в тій ситуації.” (Шкала Валідності Переконання (ШВП) = 2/7).

Процес EMDR-терапії відбувається наступним чином:

1. Створення безпечного місця, навчання технікам саморегуляції.
2. Ідентифікація цільового спогаду, емоцій, тілесних відчуттів.
3. Фокус на образі спогаду, НП та тілесних відчуттях, виконуючи серії рухів очима (або іншу ДСС). Терапевт періодично запитує: “Що ви помічаєте зараз?”. Процес триває до значного зниження ШОД.
4. Інсталяція подій, пов’язаних з цільовим спогадом за допомогою ДСС до досягнення ШВП 6-7/7.
5. Перевірка на залишкові негативні тілесні відчуття.
6. Отримання результату: ШОД знизилася до 1-2/10. ШВП зросла до 7/7. Клієнт повідомив про значне зменшення частоти та інтенсивності флеш беків, покращення сну. Зміг більш спокійно говорити про травматичний досвід, відновив соціальні контакти.

Зміна травми через білатеральну стимуляцію

Ключовий момент EMDR — навмисне, контрольоване відтворення неперероблених травматичних спогадів у безпечному терапевтичному середовищі.

Під час згадки людиною травматичної події, терапевт застосовує двосторонню стимуляцію: керовані рухи очей, що слідують за пальцями терапевта. Додатково можуть використовуватися й інші види стимуляції (тактильна, аудіальна). Вважається, що така стимуляція сприяє природній здатності мозку переробляти ці “застряглі” спогади.

В результаті успішної EMDR-терапії людина може згадувати подію без переживання початкової інтенсивності фізичних відчуттів та емоцій. Коли спогад повністю перероблений, зникає основа для тригерів, пов’язаних із цією подією.

Робота з дифузною емоцією та відсутністю візуальних спогадів

Кейс*. Жінка, 32 роки, в дитинстві зазнала емоційного нехтування. Не має конкретних візуальних спогадів про травматичні епізоди, але часто переживає глибоке почуття самотності та нікчемності у стосунках.

1. На початковому етапі роботи за методикою EMDR терапевт пропонує  сфокусуватися на емоції самотності (ШОД = 9/10) та на переконанні “Я нікому не потрібна”.
2. Під час роботи з людиною концентрується увага на відчутті самотності. Спочатку нічого не відбувається, потім з’являється відчуття холоду в тілі. Далі виникає нечіткий образ порожньої дитячої кімнати (без деталей, лише як “відчуття” простору). Емоція посилюється, з’являються сльози.
3. В ході терапії жінка змогла зв’язати дифузне почуття самотності з ранніми дитячими переживаннями, навіть не маючи чітких візуальних спогадів. Переробка емоційного заряду цих переживань призвела до зменшення інтенсивності самотності та зміни переконання на “Я цінна і можу будувати близькі стосунки”. Покращилася її здатність до самопідтримки та встановлення емоційного контакту з іншими.

Люди, які пережили травму, у більшості випадків, мають труднощі з пригадуванням конкретних образів чи послідовних деталей травматичної події. Пам’ять може бути уривчасто, розмитою, доступною лише через окремі сенсорні канали або навіть виглядати як “провал” чи “біла пляма”.

Завдання психолога-практика — розуміти, коли людина може або не може чітко візуалізувати травму або надати повний наратив. Травматичні події, через свою надзвичайну інтенсивність та загрозу, можуть перевантажувати інформаційно-переробну систему мозку (згідно з моделлю Адаптивної Переробки Інформації, AIP). Це може призвести до:

• кодування окремих фрагментів спогадів, без відтворення цілісної історії;
• вмикання захисних механізмів організму, виходячи із досвіду (образи, емоції, тілесні відчуття, думки); це потрібно, щоб допомогти людині впоратися з нестерпними моментами на момент події;
• ускладнення доступу до опосередкованих каналів.

Як результат, людина може мати доступ лише до окремих “шматочків” спогаду, або ж спогад може проявлятися переважно через тілесні симптоми чи незрозумілі емоційні реакції.

EMDR-терапевт працює з будь-якими доступними аспектами травматичного досвіду на конкретний момент:

• напруга в певній частині тіла (наприклад, стиснення в грудях, клубок у горлі), біль, холод, тремтіння, оніміння, специфічні патерни дихання.
• дифузний страх, тривога, сум, гнів, сором, почуття провини, безпорадність, які можуть виникати без чіткого візуального образу події.
• нав’язливі негативні думки про себе, інших або світ (“Я в небезпеці”, “Я нікчемний/на”, “Нікому не можна довіряти”).
• конкретні звуки (крик, звук удару, сирена), запахи (дим, парфуми) або смакові відчуття, що асоціюються з подією.
• Фрагментарні, розмиті візуальні елементи, тіні, кольорові плями.
• іноді людина може “просто знати”, що щось сталося, або відчувати чиюсь присутність, не маючи конкретних деталей.

Ключовим є принцип “йти за тим, що є” (англ. “go with what is there” або “follow the material”), дозволяючи процесу переробки розгортатися природно під час двосторонньої стимуляції (ДСС). Терапевт уважно відстежує вербальні та невербальні реакції особи, спрямовуючи увагу на найбільш актуальний матеріал.

Робота з домінуючими тілесними відчуттями та частковою амнезією: практичний кейс*

Чоловік, 45 років, пережив напад з пограбуванням 5 років тому. Має лише уривчасті спогади про саму подію (“пам’ятаю удар ззаду, потім вже сидів на землі”), але страждає від постійної напруги в плечах та шиї, а також від раптових нападів серцебиття, коли хтось підходить ззаду.

Фахівець пропонує клієнту сфокусуватися на відчутті напруги в плечах (Шкала Суб’єктивного Дистресу (ШОД) = 8/10) та на думці “Я в постійній небезпеці”.

Під час серій ДСС особа зосереджується на тілесному відчутті. Спочатку напруга посилюється, потім починає “рухатися” по тілу. Пригадується  звук кроків за спиною (якого раніше не пам’ятав). З’являється емоція страху. Робота продовжується з цими елементами.

В результаті: після кількох сесій напруга в плечах значно зменшилася (ШОД = 2/10). Напади серцебиття стали рідшими та менш інтенсивними. Хоча повна картина події так і не відновилася, чоловік може інтегрувати тілесні та слухові фрагменти, які призводять до відчуття безпеки та зменшення надмірної пильності. 

Негативне переконання змінилося на “Це було в минулому, зараз я можу бути уважним, але не в постійній небезпеці” (Шкала Валідності Переконання (ШВП) = 6/7).

Резюме для практикуючих психологів

EMDR пропонує структурований та ефективний підхід до лікування ПТСР, спрямований на переробку травматичних спогадів на нейро фізіологічному рівні. Розуміння того, як неперероблені спогади впливають на життя людини та її оточення — ключава річ для їх інтеграції у суспільство. 

Терапія може бути успішною навіть за відсутності чітких візуальних спогадів про травму. Саме це розширює можливості застосування EMDR.

EMDR має на меті не просто усунути симптоми, а фундаментально змінити спосіб, у який травматичний досвід зберігається в пам’яті, тим самим покращуючи якість життя.

Для фахівців, які прагнуть застосовувати EMDR, необхідне спеціалізоване навчання та супервізія. Ключові аспекти для терапевта:

• Підтвердження того, що фрагментарна пам’ять, тілесні реакції чи дифузні емоції є нормальною реакцією на травму.
• Не форсувати появу “чітких” спогадів, довіряти процесу та темпу клієнта.
• Бути чутливим до мінімальних змін в тілесних відчуттях, емоціях, думках, ледь помітних образах чи метафорах людини.
• Вміти адаптувати стандартний протокол до індивідуальних особливостей клієнта та характеру його спогадів.
• Регулярно звертатися до ресурсних станів клієнта для забезпечення стабільності та безпеки під час переробки.

Якщо ви хочете ознайомитися з цим підходом — запрошуємо вас на курс: 🎓 «Основи травмотерапії з оглядом підходу десенсибілізації та репроцесінгу за допомогою рухів очей (відомий як EMDR)»

Ця програма:

✅ допоможе вам впевнено працювати з наслідками ПТСР, КПТСР, вторинної травматизації;

✅ навчить фазовій структурі EMDR та стабілізаційним протоколам для кризових станів;

✅ розкриє способи інтеграції доказових підходів (КПТ, ACT, EMDR) у вашу практику;

✅ надасть інструменти для самозбереження фахівця — щоб підтримка інших не виснажувала вас.

>>>Дізнатися деталі про програму

*Описані кейси є художньою інтерпретацією на основі реальних рейсів практиків.