За чотири роки повномасштабної війни тисячі українських дітей зазнали травматизації. Це не лише фізичні, а й глибокі психологічні травми, які потребують професійної підтримки та кваліфікованого втручання.

Робота з дітьми, які пережили травматичні події, вимагає від фахівців особливої делікатності, знань та розуміння механізмів формування і прояву посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) на сьогодні є одним із найефективніших підходів у взаємодії з травмованими дітьми, оскільки поєднує науково обґрунтовані методи з практичними інструментами, які допомагають відновити емоційну рівновагу та повернути дитині відчуття безпеки.

У цій статті ми розберемо, що таке ПТСР у дітей, як його розпізнати, які умови необхідні для результативної терапії, а також познайомимося з конкретними протоколами та вправами КПТ, які допоможуть у роботі з дитячою травмою.

Що таке ПТСР у дітей?

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) у дітей – це психічний стан, який виникає після того, як дитина пережила або стала свідком травматичної події. Такими подіями можуть бути фізичне або сексуальне насильство, важка аварія, природні катастрофи, війна, тероризм або раптова смерть близької людини.

Що робить подію травматичною?

Важливо розуміти, що не стільки сама подія, скільки те, як дитина її сприймає, визначає, чи стане вона травматичною. Приблизно 30% людей мають підвищену схильність до травматизації в ситуаціях безсилля – їм важко приймати обставини, в яких вони відчувають себе слабкими та неспроможними.

Деякі діти мають темперамент, який можна описати як підвищену вразливість або чуйність. Це не є чимось поганим, але такі діти потребують особливої уваги до розвитку навичок емоційної регуляції. Другий важливий чинник – наскільки дитина навчена відновлюватися після стресу, змінювати дисфункціональне мислення, проявляти до себе тепло, доброту та підтримку, не звинувачувати і не карати себе. Відсутність цих навичок призводить до того, що ситуації, де дитина відчуває безсилля, стають для неї травматичними.

Ключові симптоми ПТСР у дітей

1. Повторне переживання травми

Найважливіше розуміти: людина з ПТСР не відрізняє травму від спогаду. Її нервова система реагує так, ніби травматична подія відбувається насправді, прямо зараз. У такі моменти критично важливо проявляти турботу про себе, аби відновити внутрішню рівновагу, і не вмикати “голос критика”, який знецінює переживання.

Прояви повторного переживання:

• Повторювані, нав’язливі спогади події (думки, образи, уява).
• У дітей – травматична гра: постійне програвання травматичної події через гру.
• Нав’язливі сни про події (у дітей часто сни невизначеного жахливого змісту).
• Поведінка, ніби подія повторюється знову (дисоціативні флешбеки).
• Інтенсивне страждання при зіткненні з внутрішніми чи зовнішніми сигналами, що нагадують про подію.
• Фізіологічна реактивність: прискорене серцебиття, пітливість, тремор при нагадуванні про травму.

2. Постійне уникання подразників

Уникання – це захисна реакція психіки, але саме воно часто заважає одужанню. Діти з вираженим уникненням демонструють такі прояви:

• “Не спробую нову їжу”.
• “Не піду в нове місце”.
• “Гратимуся тільки з тими дітьми, яких я вже знаю”.

Ці патерни поведінки призводять до того, що одні діти швидко травмуються навіть від помірно стресових подій, тоді як більш адаптивні діти сприймають їх просто як виклик.

Клінічні прояви уникання:

• Уникання думок, почуттів, розмов, пов’язаних з травмою.
• Уникання дій, місць чи людей, що викликають спогади про травму.
• Нездатність пригадати важливі фрагменти подій (дисоціативна амнезія).
• Втрата інтересу до важливих справ та активностей.
• Почуття байдужості та відчуження від оточуючих.
• Обмежена сфера афекту – нездатність у повній мірі проживати почуття.
• Відчуття відсутності перспектив майбутнього.

3. Підвищене збудження

Стан постійної “бойової готовності” – дитина очікує, що обов’язково станеться щось погане. У такому стані нервова система сильно виснажується, що призводить до:

• Труднощів із засинанням.
• Дратівливості, раптових спалахів гніву.
• Труднощів з концентрацією уваги (погіршення результативності в школі: важливо пояснити батькам, щоб на цей період вони знизили вимоги до дитини, аби не загнати її в глибшу депресію).
• Надмірної пильності та насторожування.
• Надмірних реакцій на несподівані подразники.
• Психосоматичних розладів.

Інші важливі прояви розладу

• Узагальнення тригерів: дитині важко зрозуміти, чому саме таким чином вона реагує на певні ситуації, оточуючим її реакції здаються незрозумілими.
• Страх перед черговою травмою: узагальнене відчуття загрози (постійний страх за безпеку сім’ї).
• Почуття втрати контролю над своїм розумом: “Я божеволію”, “Зі мною щось не так”.
• Почуття провини: в тому числі “провина вцілілого”.
• Збентеження і сором через власну реакцію під час події (сором блокує можливість психіки відновлюватися).
• Знижений настрій та відчуття суму.

Важливо: якщо симптоми тривають більше місяця, це свідчить про можливий початок формування травми. Сформований ПТСР ви побачите лише через 6 місяців. До 6 місяців клінічна картина може проявлятися як афективний розлад або тривожні розлади. Діти дуже часто розвивають обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) як спробу відновити відчуття контролю.

Умови ефективної терапії: терапевтичні відносини – це основа

Перш ніж перейти до конкретних технік, критично важливо зрозуміти три золоті правила терапії травми:

1. Не починайте вправи без довіри

Ви не робите жодних терапевтичних вправ, поки не побачите, що пацієнт вам довіряє. Це можна зрозуміти по невербальній поведінці: дитина поруч з вами почувається розслаблено, грає в ігри, малює, природно комунікує.

2. Глибина травми = важливість відносин

Чим сильніша травма, тим більше значення мають терапевтичні відносини. Якщо до вас приходить дитина з дуже глибокою травмою, ви будете довго вибудовувати довірчі відносини. Така дитина нагадуватиме маленьке вовченя, яке дуже хоче розуміння та підтримки, але при цьому “кусається” – захищається агресією або відчуженням.

3. Слабкі відносини = уникання

Якщо терапевтичний альянс недостатньо міцний, ви зіткнетеся з різними формами уникання:

• Когнітивне: “Нічого не пам’ятаю”.
• Емоційне: “Нічого не відчуваю” або “Не знаю, що відчуваю”.
• Фізичне: пропуски сесій, запізнення, уникання терапії.

У такому випадку вправи не принесуть результату. Це сигнал, що ви занадто швидко почали терапію і не провели належну стабілізацію.

Критично важлива інформація: 60% травми лікується емоційним теплом.

Поки ви проходите з пацієнтом етап стабілізації та вибудовуєте довірчі відносини, є висока ймовірність, що за цей період травма почне загоюватися сама. Емоційна безпека, підтримка, прийняття – це не просто “nice to have”, а потужний терапевтичний чинник.

Цілі та структура КПТ при роботі з дитячою травмою

Основні цілі терапії:

1. Зменшення фрагментації спогадів про травму.
2. Модифікація помилкових оцінок та когніцій, пов’язаних з ПТСР.
3. Зменшення дисфункціональних стратегій подолання.

Компоненти лікування:

1. Едукація та нормалізація. Пояснюйте, як працює травма, як реагує наш організм, навчайте нормалізації відносин та емоційної регуляції.

2. Відновлення структури життя. Аналізуйте та налагоджуйте розклад дня дитини, відновлюйте втрачені активності.

3. Експозиція в уяві. Обирайте менш стресові ситуації з градації страху і поєднуйте їх з релаксацією.

4. Когнітивна реструктуризація. Змінюйте спосіб мислення про травму.

5. Експозиція in vivo. Безпосередній контакт із тривожним об’єктом чи ситуацією.

6. Робота з уявою. Використання керованих образів для відновлення відчуття безпеки.

7. Гігієна сну. Відновлення нормального режиму.

8. Запобігання рецидивам.

Когнітивна модель КПТ у роботі з травмою:

• Фрагментація спогадів → Розповідь (створення наративу).
• Когнітивні помилки → Реструктуризація (зміна дисфункціональних переконань).
• Уникання → Експозиція (поступова зустріч зі страхом).
• Вплив сім’ї → Модифікація переконань батьків (робота з оточенням).

У контексті КПТ ці елементи часто взаємодіють і можуть відбуватися паралельно або в різних послідовностях залежно від потреб клієнта та специфіки роботи терапевта.

Етап стабілізації: фундамент одужання

Перш ніж переходити до роботи безпосередньо з травматичними спогадами, критично важливо провести стабілізацію як емоційну, так і життєву.

Емоційна стабілізація включає:

– Подолання інтрузій (нав’язливих спогадів).

– Подолання сильних емоцій.

– Подолання дисоціації.

Життєва стабілізація включає:

– Налагодження відносин.

– Відновлення зацікавлень та планування діяльності.

– Підвищення настрою.

– Заохочення за протистояння травмі.

Конкретні протоколи та вправи КПТ

Вправа 1. Розвиток подвійної свідомості

Ця вправа допомагає дитині навчитися розрізняти спогад про травму та реальність. Вона розвиває здатність усвідомлювати, що “це лише спогад, а не те, що відбувається зараз”.

Крок 1. З’єднання зі спогадом

Попросіть дитину пригадати недавню помірно стресову подію – таку, що викликала легку тривогу чи збентеження (не використовуємо саму травматичну подію на цьому етапі!).

Задайте питання:

– Що помічаєш у своєму тілі?

– Що відбувається у м’язах?

– Що діється у внутрішніх органах?

– Як змінюється твоє дихання?

– Твоє серцебиття прискорюється чи сповільнюється?

– Тобі стає тепліше чи холодніше?

– Зміна температури тіла цілковита чи обмежена окремими частинами тіла?

Крок 2. Переключення на теперішнє

Скеруйте увагу дитини на приміщення, в якому вона зараз знаходиться. Попросіть звернути увагу на колір стін, фактуру килима чи підлоги.

Задайте питання:

– Яка температура в цьому приміщенні?

– Які запахи відчуваєш?

– Чи твоє дихання змінюється разом зі зміною предмета усвідомлення?

Крок 3. Утримання подвійної свідомості

Попросіть дитину спробувати зберегти усвідомлення свого теперішнього оточення, одночасно пам’ятаючи про трохи стресову подію:

– Чи можеш тримати в голові те місце, де ти є зараз, пригадуючи собі одночасно ту подію?

Сенс вправи: всі ці питання спрямовані на те, щоб дитина переключилася з тієї події на те, що відбувається зараз навколо. Це допомагає дистанціюватися, зрозуміти, що це спогад, а не реальна ситуація, і що зараз вона в безпеці.

Крок 4. Заземлення

Завершіть вправу зосередженням уваги на теперішньому місці перебування.

Протокол. Ретенція флешбеків (зупинка нав’язливих спогадів)

Цей протокол допомагає дитині “приземлитися” під час флешбека – коли минуле раптово вторгається в теперішнє. 

Формула протоколу:

“У цю хвилину відчуваю…” (або “Прокидаюся вночі, відчуваючи…”).

→ Назви поточну емоцію (зазвичай це страх, паніка, тривога).

“І відчуваю в тілі такі відчуття…”

→ Опиши свої поточні тілесні відчуття, принаймні 3 (серцебиття, напруга в грудях, холодні руки тощо).

“Тому що пригадую собі…”

→ Назви травму тільки в загальних рисах – не давай жодних деталей (“те, що сталося в березні”, “складну подію”).

“Одночасно роздивляюся довкола в…”

→ Назви місце, в якому ти знаходишся (моя кімната, кабінет терапевта, школа).

“Зараз день…”

→ Назви день, місяць, рік, пору року, пору дня (середа, 8 січня 2026 року, зима, ранок).

“І можу побачити…”

→ Опиши деякі речі, які бачиш зараз у цьому місці (блакитні штори, стілець, моя книжка, чашка на столі).

“Отже, знаю що…”

→ Назви травму знову, тільки в загальному вигляді (“те, що сталося, вже в минулому, і зараз я в безпеці”).

Принцип роботи: протокол працює на чергуванні усвідомлення минулого (спогад) та теперішнього (реальність), що допомагає мозку розділити ці два стани.

Інструменти емоційної регуляції та стабілізації

Якщо ми говоримо про подолання тривоги та стресу, то працюємо в першу чергу з емоціями. Якщо ми навчимо клієнта регулювати емоції, це дозволить йому швидко відновлюватися після тригерів.

У момент підвищеного стресу чи емоційної реакції важливо мати арсенал швидких технік стабілізації. Ці методи можна застосовувати як індивідуально з дитиною під час емоційного вибуху, так і профілактично – всім класом на перервах між уроками або як частину щоденної рутини.

Дихальні вправи

Видихання напруги: зробити глибокий вдих і видихнути напругу назовні. Повторити 3–4 рази чи скільки потрібно, поки не з’явиться відчуття, що тіло стало легшим.

Дихання по квадрату:

– Вдих на 4 рахунки.

– Затримка дихання на 4 рахунки.

– Видих на 4 рахунки.

– Затримка на 4 рахунки.

– Повторити 3–5 разів.

Білатеральні вправи (стимуляція обох півкуль мозку)

“Метелик”: повільно, але ритмічно постукати схрещеними долонями по грудях, наче вистукуємо зі свого тіла стрес. Змінювати ритм – то повільно, то швидко, поки дитина не відчуєте полегшення.

“Перехресна хода”: крокувати так, щоб лівий лікоть торкався правого коліна, а правий лікоть – лівого коліна.

Заземлення (grounding)

“Міцні обійми”: дитина обіймає саму себе, аби відчути підтримку власних рук.

“Тут і зараз”: сфокусуйте дитину на тому, де вона зараз перебуває, та на відчутті різних частин тіла. Попросіть її подивитися на себе, оглянути предмети довкола, прислухатися до звуків, відчути запахи, спробувати речі на дотик.

Розтягування і струшування (звільнення від напруги)

– Будь-які розтяжки та потягування.

– Контрастне напруження і розслаблення: на вдиху сильно напружити частини тіла, на видиху – розслабити.

– Струситися: разом з дитиною потрусіть руками, ногами чи всім тілом, ніби струшуєте з себе напругу та все зайве.

Когнітивна активація (переключення уваги)

“5-4-3-2-1”: попросіть дитину знайти 5 предметів одного кольору, почути 4 різні звуки, показати 3 тверді предмети, пригадати 2 солодкі речі, відчути 1 предмет, на якому сидить. Знайти, порахувати і назвати.

“Думки-хмаринки”: попросіть дитину уявити, що думки – це хмаринки в небі, а вона дивиться на них здалеку. Розкажіть, що хмари бувають різного розміру, кольору, текстури та насиченості. Нехай вони пливуть, змінюють одна одну, поки дитина споглядає. Дозволити думкам бути різними, приходити і йти.

Робота з дітьми, які пережили травматичні події, — це завжди більше, ніж набір технік або протоколів. Це процес поступового відновлення відчуття безпеки, контролю та довіри до світу і до себе. У цьому контексті когнітивно-поведінкова терапія є потужним і науково обґрунтованим інструментом, який дозволяє системно працювати з наслідками травми, не перевантажуючи дитину і не форсуючи процес одужання.

КПТ допомагає структурувати фрагментований травматичний досвід, зменшити інтенсивність симптомів, навчити дитину розпізнавати власні емоції та тілесні реакції, а також поступово відновлювати здатність зустрічатися зі складними переживаннями без уникання. Водночас ефективність цього підходу неможлива без міцного терапевтичного альянсу, стабілізації та залучення дорослого оточення.

Важливо пам’ятати, що у роботі з дитячою травмою швидкість ніколи не є показником якості. Делікатність, послідовність і уважність до сигналів дитини — ключові орієнтири терапевта. 

Поглибте свої знання з КПТ

Якщо вам цікаво здобути перші знання з когнітивно-поведінкової терапії, ви маєте нагоду приєднатися до курсу з КПТ-консультування від UpPro School, який стартує вже 15 вересня 2026 року.

Це дасть змогу збагатити свою практику ефективним інструментарієм, а також зрозуміти, чи готові ви розвиватися й поглиблювати свої знання та навички в цьому напрямі.

👉 Дізнатися подробиці про курс

На курсі ви опануєте:

✔️ Техніки когнітивного переформулювання, поведінкові експерименти, оскарження та перевірку думок.
✔️ Навички застосування КПТ у роботі з тривогою, депресією, ОКР, ПТСР та іншими психічними розладами.
✔️ Проведення КПТ у груповому форматі, а також роботу із сім’ями та парами.
✔️ Інтеграцію КПТ з іншими психотерапевтичними підходами та методами.
✔️ І багато іншого!

Незалежно від початкового рівня, ви зможете опанувати один із найпопулярніших методів психотерапії, визнаний і прийнятий на державному рівні.